Феномен постправди

 

В одному зі своїх інтерв’ю радник президента США з національної безпеки генерал-лейтенант Герберт Макмастер зауважив на необхідності винайти спосіб протистояння стратегії, яку Росія постійно вдосконалює. Зокрема, дезінформація, пропаганда і соцмережі є каналами для розколювання суспільства й посилення соціальної конфронтації. Макмастер уточнив: ця проблематика присутня в американській Стратегії національної безпеки, оскільки питання, які роз’єднують чи об’єднують націю, особливо ті, що стосуються цінностей, критично важливі саме в контексті нацбезпеки. Україна фактично є передовим полігоном і лабораторією, де теперішня Росія випробовує технології інформаційної війни, спеціальних медіаоперацій та соціальної інженерії.

Звісно статус такого от «полігона» не тішить, проте путінська агресія нас багато чому навчила. Зокрема, в Україні ніби нізвідки з’явився цілий кластер фахівців із нових інформаційних воєн. Вони вже накопичили цікавий досвід протидії сучасним викликам у сфері інформаційної безпеки. Свого часу я взяв участь у щорічному Міжнародному форумі фахівців з інформаційної безпеки, що відбувся наприкінці 2017-го в Київському університеті ім. Б. Грінченка. Там прозвучало чимало цікавих думок та експертних оцінок, слушних і корисних для бійців інформаційного фронту.

УКРАЇНЦІВ ЧАСТО ПІДВОДИТЬ ВИКОНАВСЬКИЙ РІВЕНЬ

Передовсім, сподобалася оцінка перебігу інформаційної війни, висловлена заступником міністра інформаційної політики УкраїниДмитром Золотухіним. Він зауважує, що минулий рік був дуже важким. Є хороші і погані новини. Хороші такі. Якщо на початку путінської агресії мейнстрім задавали люди із медіа-сфери, то зараз це стає менш цікавим пресі та певним їхнім донорам. Тобто, з’явилася можливість працювати академічним фахівцям у сфері безпеки. Погані наступні. Окрім України, в більшості країн нічого принципово не змінилося.

— Свого часу я був у Хельсінкі на Першому установчому семінарі центру, створеному ЄС для запобігання гібридним безпековим загрозам, — зауважує Дмитро Золотухін. — Дуже добре, що вони його зробили і знайшли такий формат функціоналу, до якого долучилася частина країн Євроатлантики. Тут лідерство виявила Фінляндія, яка у фінансування цього центру (на рік потрібно €1,4 млн) з бюджету надала майже €700 тисяч. Євросоюз вирішив на 2018-й надати загалом €1 мільйон для боротьби з дезінформацією. Тобто, у цій сфері на теренах ЄС нічого глобально не зміниться цьогоріч. Спілкування там показало: західноєвропейські колеги просуваються в цій царині повільно. За моєю оцінкою, в нас іще є приблизно 2 роки для переконання цих дипломатико-політичних кіл у необхідності створення дієвої протидії гібридним загрозам. Підсумки 2017-го такі. Росія здійснює потужну інформаційно-медійну підтримку власних інтересів у світі. Медійна складова російських сил радикально інтегрована на кшталт армійських підрозділів. Тобто у них відсутні вільні медіа. Тому ця робота в них є злагодженою, успішною і ефективною. Запорука тому — забезпечення діяльності фінансово-адміністративним ресурсом, фактично наявністю центра ухвалення рішень, який формує плани медійної підтримки й наративи. Решта інституцій їх виконують. Згадане не означає, що це прямі накази. Всі структури діють у коридорах загальних наративів, і навзаєм за це мають доступ до фінансів.

Ключова атака на Україну в 2017-му — напад вірусу «Петя» 27-го червня. Одна зі складників кібербезпеки і всеохоплюючого підходу до вирішення цих проблем — інформаційна компонента. Досить важкою частиною цієї ситуації є те, що державні органи не вибудували офіційної позиції з інформування громадськості до кінця доби атаки. Інструкції, опубліковані тоді у ФБ, не перебили медійну хвилю, що поширилася із фейками — нібито рекомендаціями з боротьби із вірусом. Так само клонували інформацію, що наші спецслужби і влада не здатні гарантувати відповідного рівня безпеки.

На думку пана Золотухіна, росіяни, на перший погляд, використовують нормальні сценарії розвитку медійних історій. Якби українська сторона судилася з тими, хто поширив фейки на кшталт «скандалу з постачанням ракетних технологій КНДР чи зброї у Південний Судан», може, їх було б менше. Нині обговорюється важливість створення платформи «Україна-НАТО» з протидії гібридним загрозам. Проблема в тім, що, на відміну від Фінляндії, Україна не вкладає коштів у відповідь цій загрозі. Але є і позитив. Досвід та знання про світ гібридних загроз в українській академічній сфері випереджає західний на 4-5 років, але їй бракує фінансування та виконавського рівня втілення нібито новаторських та практичних ідей. Дмитро Золотухін каже, що, українці почасти можуть добре написати доповідь, тези, книжку, а коли справа торкається конкретних завдань, як у державних так і в бізнесових структурах, рівень виконання достатньо проблематичний.

— Зараз у світі широко обговорюється можливість ідентифікації так званого хейтспічу (або — мова ворожнечі), — зауважує заступник міністра. — В європейських експертних колах останні тенденції говорять, що ідентифікація й заборона хейтспічу може сприйматися як форма обмеження свободи слова. І тут важко визначити «погані» чи «хороші» слова. Щоб про це говорити, потрібно оперувати науково обґрунтованою методологією, що одні слова породжують негативні реакції, а інші — їх не провокують. На мій погляд, поки що немає базової моделі, яка б вимірювала реакцію і вказувала на зв’язок конкретних емоціогенів, приміром у тексті, із негативною реакцією людини.

ЕМОЦІОГЕНИ — НОВА ЗБРОЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Після «розіп’ятих хлопчиків» росіяни змінили тактику. Вони все більше намагаються вплинути на емоції тих людей, на кого здійснюють інформаційну атаку. Її мета — поширення не точки зору, як в технології фейку, а саме емоції. Це рівень психології, яку потужно розхитують коливання парадигми «зрада-перемога». Не важливо, яка подія сталася — когось заарештували, вбили, щось згоріло чи вибухнуло. Суть — передати емоцію аби в об’єкта інформатаки виник страх, розчарування, зневіра. Інструментом ворога є так звані експертні оцінки. Коментуючи факти чи тренди, певні люди нав’язують той сенс, наратив, що Україна приречена на вічний статус «фейл стейт» (нежиттєздатна держава-невдаха). Звісно, це супроводжується негативною емоційною підкладкою — зауважує інтернет-маркетолог Петро Савич.

— Феномен постправди в тім, що перевагу в інформаційній війні матиме той, чия точка зору на факт переможе в суспільному дискурсі, — переконаний пан Савич. — Нині Росія генерує фейки. А наші фахівці мають пояснювати, де ті ховаються, викриваючи токсичні джерела такої інформації. Ми повинні не лише захищатися, а й атакувати — причому і асиметрично. Навіть тим, що першими реагувати на факти на ворожій території. У цій війні аудиторією є голови людей, які перебувають на окупованім терені. Які контрзаходи? Варто випрацювати наші поняття й філософію. Для українця перша цінність — не держава, як у Росії, а людина та громадянин. Ми маємо підняти з небуття власні архетипи. Саме вони здатні пояснити, чому українська нація втрималася навіть у найжахливіші часи. Це цінності, за які ми боремося, воюємо і захищаємо. Українці не повинні дати себе спаплюжити і окупувати, як століттями раніше. Проте, націю не об’єднають ані кров у жилах, ані перекази минулого, ані пам’ять про звитяги предків. Нас ефективно згуртують лише спільні проекти майбутнього — не нав’язані з гори, а усвідомлені й вистраждані всіма активними громадянами. Це сказав іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет. І це гасло має бути провідним у бійців нашого інформаційного фронту.

Цікаво, що компанія IJI IT Groupрозробилапрактичну технологію вимірювання інформаційного впливу в кількісних показниках. Ідея цього проекту в тім, щоб реалізувати систему стратегічного моніторингу, яка визначала й охоплювала б усі види загроз, яким піддається Україна. У рамках цієї технології можна визначити мету, завдання та роль кожного впливу, атаки чи інформаційної диверсії.

— Щоправда універсальної моделі не існує, — зізнається представник компанії Олександр Гребініченко. —Ми використовуємо окремі практичні моделі для отримання потрібних результатів. Завдання — забезпечити швидкість аналізу, щоб визначати загрози на оперативному рівні — щоденні, щотижневі, щомісячні. Друге завдання — комплексне дослідження негативного інформаційного впливу. Аналізуючи певний ворожий, пропагандистський наратив щодо України, ми зосередились на його психологічних аспектах. Оскільки наратив — не факти, а історія про них, ми досліджуємо цю історію — історію про нас, яку складаємо не ми. Використовувалися дві моделі — модель нейрологічних рівнів та сентимент-аналізу, або аналізу емоціогенів у текстах. Найбільш впливовим є рівень ідентичності й місії людини, це загрозливий вплив. Наприклад, у текстах певного видання глава держави постійно згадується в поєднанні з негативними персонажами в різних контекстах. На рівні поведінки — президент підписав закон, який обмежує права громадян. На рівні здібностей — президент холоднокровно підписав закон. На рівні переконання — президент вважає необхідним закручувати гайки. На рівні ідентичності — він є диктатором. Тобто, ми бачимо, що залежно від рівня впливу змінюється емоційне ставлення до тексту і він по різному впливає. І одразу видно, як Україну бачать росіяни, європейська аудиторія чи внутрішня.

СМИСЛОВІ АТАКИ ПЕРЕДУВАЛИ АНЕКСІЇ КРИМУ І АГРЕСІЇ НА ДОНБАСІ

IJI IT Group мала завдання автоматизувати визначення джерел пропагандистських маніпуляцій. Окремих ЗМІ та окремих повідомлень, які мають маніпулятивний контент. Весь пропагандистський наратив можна описати обмеженою кількістю слів — 20-25%, що визначають зміст повідомлення. Разом із філологами фахівці компанії провели дослідження однієї з безкоштовних київських газет. Аналіз текстів на емоціогени визначив 4 їхні типи. «Почалася справжня паніка…», «Наслідки плачевні…», «Что учудила Украина…», «Позор Украины…». Ці словосполучення діють цілеспрямовано на емоції. Ключові слова — емоціогени визначають тематику публікації «атомна криза України», «издевательства Украинского правительства», «пагубность европейского выбора». Третя група — референтні сполучення із ключовими словом-емоціогеном. Ці слова є сильними, бо діють на рівні ідентичності. Такі вирази, як «гетто для російськомовних», «геноцид украинской нации», «Украины больше нет и никогда не будет», сильно впливають на аудиторії. Засоби формування когнітивної реальності — те, що може статися, але не сталося. Наприклад, «когда рухнет курс?», «рішення по Україні прийнято». Так нам намагаються дати картину світу і картину подій, які можуть відбутися. Виникає штучний страх і формується альтернативна реальності. Тобто, теперішня інформаційна війна є високотехнологічною. І тут з точки зору необхідності формування українського наративу та використання технологій неймінгу важливо, щоби силовики, правоохоронці, урядовці, проукраїнські лідери думок послуговувалися однією термінологією.

— Смислові атаки росіян передували анексії Криму і агресії до Донбасу. Почасти діяли старі радянські, а то й імперські смислові штампи. Працювали потужні генератори чуток. Багато українських політиків, журналістів стали їхніми носіями, повторюючи, гіперболюючи їхній зміст і силу реальної загрози. Приміром, чутки про непереможність «потужної російської армії». Буцімто ми не зможемо їм протистояти, — говорить Рена Марутян, доцент кафедри національної безпеки Національної академії управління при Президентові України. — Смислова війна — ширше поняття, аніж інформаційна війна. Оскільки активними її агентами окрім журналістів, експертів, лідерів думок, як в останній, є іще солдати, письменники, режисери, діячі культури і навіть спорту. Словом, публічні люди. Тут і канали впливу ширші. Якщо в інформаційній війні — ЗМІ, мережа Інтернет, то у смисловій — когнітивний пізнавальний рівень. Це продукти мас-культури — включно із театром, кіно, спортом, шоу-бізнесом тощо. І тепер зрозуміло, чому наша держава виключила доступ до мережі «ВК», забороняє російські фільми. Це одна з наших технологій протидії якраз смисловій війні. Не всім це подобається, зрозуміло. Але іншої можливості змінити наш когнітивний простір колективної свідомості та цінностей просто не існує. От подивіться, які нині відбуваються війни пам’яті! Росія вкладає власні сенси в пам’ятники. Європейська ж традиція мілітарної пам’яті зовсім інша, значно скромніша, неагресивна, примирлива. І дуже правильно ми змінили символи й пам’ятні дати щодо Другої світової. От уже п’ятий рік поспіль на 8 травня ми одягатимемо червоні маки, як знак загальноєвропейської меморіальної традиції.

ЄВРОПУ ОТРУЮЄ ТОКСИЧНИЙ СЕГМЕНТ «RU». ПОТРІБНА ЯКІСНА ПРОТИОТРУТА

— До того, як почалася війна в Україні, наш центр займався сприянням строковій службі й системою безпеки серед російськомовних, — говоритьГригорій СеньківпредставникНаціонального центру підвищення обізнаності про безпеку і оборону (Естонія, Таллінн). — Ми ангажували зацікавлених і проестонськи налаштованих російськомовних людей у державну систему. Від початку 2014-го українська тема почала резонувати у нас. З’явилися аномальні типи поведінки у медіапросторі й соцмережах. Нам стало цікаво: звідки в молодої аудиторії з’явилися чужі доти смисли, які вони активно використовувати в соціальних медіа? І запідозрили, що ця трансформація керується чи координується зовні. Щоб не бути абстрактними у здогадках, вирішили внести ясність через дослідження в соціальних медіа. Цікавила загальна ситуація в країні і в регіонах компактного проживання російськомовних — аудиторії, яка споживає переважно контентний матеріал російських телеканалів і сегменту «ru» Інтернету. Картинка з пропагандою ізоляційної політики щодо світу, нав’язана аудиторії РФ, діяла й на росіян Естонії, а це 27% її громадян. Найбільше дивує і жахає водночас те, що тему СРСР у нас обговорюють і навіть певним чином розділяють ностальгію за ним молодь, народжена вже після розвалу радянської імперії. Країни Балтії в секторі «В контакте» — один з важливих хабів створення й поширення ідеологічно токсичного контенту серед місцевих користувачів. Тут багато груп на кшталт «Сводки ополченства России», «Антимайдан» тощо. Вони живуть у Таллінні чи Вільнюсі, виставляють на свої стіни контент із згаданих ресурсів, де панує засилля проросійської риторики. Так само і у Фейсбук. Соцмережі Балтії — надто підходящий канал поширення ідеологічного контенту, причому ворожого до цих країн. У нас завжди до Росії ставилися із обережністю, особливо після подій в Україні. Суспільство наше тверезіє. Проте є певні явища, що розчаровують. Приміром, естонські російськомовні строковики досі використовують у своїх смартфонах російське програмне забезпечення, всілякі додатки, які однозначно не додають нам безпеки. Ми прийшли до висновку, що вихід тут такий: заборонами проблему не вирішити, потрібно пропонувати альтернативу. Причому значно якіснішу, аніж російський «оригінал».

— Події в Україні, особливо окупація Криму й війна на Донбасі, поляризували суспільство у країнах Балтії. Найбільше — в Латвії та Естонії, де значна російськомовна діаспора. Водорозділ, якщо можна так сказати, пішов саме по етно-лінгвістичній ознаці. Етнічні балтійці здебільшого підтримали Україну, а от російськомовні вірили у псевдоправду, що лине із Росії, — констатує Дмитро Теперікінший представник естонськогоНаціонального центру підвищення обізнаності про безпеку і оборону. —Ми моніторили ідеологічний трафік на тему союзників. Наразі тема України в Балтії не так резонує, як колись. Вона змістилася в порядку денному інформпростору на дальній план. Так само і в Європі, де я буваю на різних заходах. Українські дипломати, експерти, урядовці досі не навчилися якісно та дохідливо доносити позитивний імідж своєї країни. Навіть серед дружніх держав. Це виклик, із яким вам потрібно щось робити.

— Багато хто з наших фахівців інформаційної безпеки іще перебуває в парадигмі друкованого газетного або книжного мислення. Ми орієнтуємося на людей, які отримують пропагандистські меседжі через газети і телебачення, зовсім забуваючи, що наступне покоління уже вступає в життя. Називайте його як завгодно, та воно виросло на гаджетах, — переконана Оксана Одаренкостарший викладач кафедри журналістики Київського університету ім. Б. Грінченка. — Воно погано сприймає книжкову продукцію й друковане слово. Почасти не сприймає тексти як такі. А лише зображення й інші форми візуалізації. Тобто, це зовсім інший формат інформації і виготовлення контенту та його трансляції. Для людей, які зросли на друкованих виданнях і телевізорі, можна апелювати до Сковороди й Шевченка, а от для теперішніх дітей — ні. Або ми перетворимо філософські тези і образ Сковороди на цікаву, захопливу мультимедійну історію чи лонгрід, або ми маємо про них забути. На нове покоління такі постаті в традиційному форматі не спрацюють. Їх варто подавати по сучасному. Власне, ми маємо переглянути погляд на те, що нині змінюється сама бізнес-модель продукування й поширення інформації. Це стосується і пропаганди та контрпропаганди, різних меседжів. Зараз відеоконтент превалює над текстом. І тому важливий меседж повинен уміщатися на екрані смартфону — він не має бути гігантським.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *